Як створювався музей «Історія села Тюдова»

Спогади вчителя історії Чоланюк М.П.

«Я народилася в селі Тюдові, все життя проживаю тут, працюю в Тюдівській школі. Дуже люблю Україну, свій рідне село, свою сім’ю і свою роботу. Працюючи вчителем історії, я дуже хотіла створити музей  в школі. Який музей? Звичайно, історичний, краєзнавчий, де буде висвітлено сторінки з життя свого села, свого краю. Учні школи входили до краєзнавчого гуртка, клубу «Пошук» і активно займались дослідницько-пошуковою роботою. Старостою краєзнавчого гуртка була Грималюк Алла Петрівна, яка вела зошит обліку всіх речей, що поступали в історичний кабінет з 1989 року. Коли речей стало більше, я звернулась до голови правління колгоспу «17 вересня» Никифорака М.П. про допомогу з коштами, щоб придбати  мебельну стінку в історичний кабінет та вітрини для речей. Колгосп виділив 2 тисячі рублів, за які була придбана мебельна стінка та виготовлені вітрини в інтер’єрному цеху колгоспу, яким керував Сащук М.І. Вітрини були встановлені в кабінеті  історії, а на стінах стенди з архівними даними про село Тюдів та світлинами жителів , які були учасниками різних історичних подій. Так виник краєзнавчий куток, який давав можливість оживити уроки історії місцевим матеріалом, таким близьким і зрозумілим для кожної людини.

Чим більше було зібраного матеріалу, тим здавалося,що ще дуже багато не вивчено і не досліджено з історії свого села. Краєзнавчий гурток ми стали називати МАН школи. Придумали емблему, девіз, пісню,форму.

З дослідницько-пошуковими роботами стали виступати і перемагати на зльотах обдарованої учнівської молоді Гуцульщини,  з науковими – в МАН міста Івано-Франківська. Тоді виникла ідея зібрати матеріал з історії школи про всіх випускників, вчителів. Я прийшла до директора Чекіта Б.А. і сказала: «Давайте створимо музей. Я буду збирати світлини, дані про випускників, а чи допоможете із стендами?» Директор відповів, що матеріал і виготовлення стендів про освіту бере на себе. Коли цю ідею обговорювали в колективі, вчителі сказали, що як це зробиться, то мені і  директору треба поставити пам’ятник.

У шкільному архіві зберігаються списки випускників школи . Директор дав мені ці книги. Я написала на окремих листках списки всіх випускників, починаючи з першого випуску семирічної школи 1952року. Навпроти кожного випускника записували, яку освіту здобув та який навчальний заклад закінчив. Ходила хатами сама, допомагали вчителі – пенсіонери, вчителі та учні школи. Важко було на той час зробити світлини тих класів, у яких був альбом. Я їздила до м. Івано-Франківська, де вже можна було зробити це на комп’ютері в фотоательє, але за їх підрахунками, одна така спільна світлина мала коштувати 450 гривень, тому прийшлося кожну світлину з альбома ксерити по кілька разів, обрізати і зменшувати, а тоді складати і робити спільну світлину класу.

Світлини від випускників були чорно-білі, а в той час вже всі перейшли на кольорову плівку «Кодак», тому, щоб зробити копії, а оригінали віддати власникам, потрібно було знайти фотографа з чорно-білою плівкою. Це було складно. Директор знайшов одного майстра в Косові, який погодився це зробити, багато їздив до нього на роботу і додому, щоб все було швидше. Я також. Одного разу у фотографа вдома  плівки згоріли. Щастя, що були оригінали і все зробили знову.

Коли вже були світлини всіх випускників, потрібно було зробити комп’ютерний набір списків випускників  і даних про їх освіту. Мій чоловік Чоланюк В.С. возив мене у Кути до   Новосельського О.К. та його дружини Лариси, які робили це найкраще. Я сиділа ночами, вичитуючи ті списки, а чоловік мене чекав.

Копії світлин медалістів, вчителів робили в комп’ютерному у м.Вижниця. Їх треба було вирізати, зменшувати чи збільшувати, щоб привести до якогось одного стандарту. Я сиділа допізна, а чоловік мене чекав, щоб привезти додому. На замовлення директора стенди виготовили брати Савчуки з Тюдова, а художник Гурей Дмитро помалював і зробив написи, наклеїв світлини. Щоб захистити стенди, Нафус І.І. їх полакував.

Архівні матеріали про школу я мала ще раніше».