Ігрові технології навчання

Гра багатогранна, вона розвиває, виховує, розважає, соціалі­зує. Але історично одна з головних її задач — навчання. З мо­менту свого виникнення гра постає основною формою відтворен­ня реальних життєвих ситуацій, сприяє виробленню необхідних людських рис, якостей, навичок, звичок, розвитку здібностей. Так, у давніх Афінах (УІ-ІУ ст. до н. е.) процес виховання й на­вчання здійснювався в дусі змагань: діти постійно змагалися з гімнастики, у танцях, музиці, малюванні, самостверджувались і відшліфовували свої кращі якості. У Західній Європі в епоху Відродження й реформації Т. Кампанелла й Ф. Рабле пропагували принцип ігрового навчання (коли учні в грі опановують основи наук). У ХУ-ХУИ ст. Я. А. Коменський закликав усі «школи-майстерні» перетворити на місця ігор. На його думку, навчання в будь-якій школі може стати універсальною грою, яка відповідає віку кожного учня. У своїх трудах гру як особливу форму навчан­ня рекомендували Ж.-Ж. Руссо й Ф. Фрабель.

Поняття «гра» в педагогічній літературі трактується досить по-різному. За Г. Селевком, гра — «це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, в якому складається та вдосконалюється самоуправління поведінкою». І. Підласий трактує пізнавальну (дидактичну) гру як «спеціально створені ситуації, що моделюють реальність, із яких учням пропонується знайти вихід». У педагогічній енцикло­педії читаємо: «Гра — засіб фізичного, розумового та морального виховання дітей».

Дійсно, гра — це складне, багатогранне явище, яке неможли­во однозначно трактувати. Навчальна гра може тривати від кіль­кох хвилин до цілого уроку й може використовуватися на різних етапах, а також у позакласній роботі з географії. Будь-яка гра включає три основні етапи:

·          підготовчий (формулюється мета гри, відбирається навчаль­ний зміст, розробляється сценарій, готується обладнання, розподіляються ролі, проводиться інструктування тощо);

·          безпосереднє проведення гри;

·          узагальнення, аналіз результатів.

На відміну від розвивальних, навчальні ігри мають певні істотні характеристики та сталу структуру. До основних взаємопов’язаних компонентів гри належать (за В. Коваленком):

·     ігрова задумка;

·     правила;

·     ігрові дії;

·     дидактичні завдання (пізнавальний зміст);

·     обладнання;

·     результат гри.

Ігрові технології навчання відрізняються від інших технологій тим, що гра:

·     добре відома, звична й улюблена форма діяльності для людини будь-якого віку;

·     ефективний засіб активізації. У грі легше долаються труднощі, перешкоди, психологічні бар’єри;

·     мотиваційна за своєю природою (по відношенню до пізнавальної діяльності вона вимагає від учнів ініціативності, творчого підходу, уяви, цілеспрямованості);

·     дозволяє вирішувати питання передачі знань, умінь, навичок;

·     багатофункціональна, її вплив на учня неможливо обмежити одним аспектом;

·     переважно колективна, групова форма роботи, в основі якої знаходиться змагання. В якості суперника може бути як сам учень (переконання себе, покращення свого результату), так і інший;

·     має кінцевий результат. У грі учасник має отримати приз: матеріальний, моральний (грамота, широке оголошення результату, заохочення) психологічний (самоствердження, самооцінка);

·     має чітко поставлену мету й відповідний педагогічний результат.

На практиці в системі активного навчання використовуються такі моделі навчальної гри: імітаційні, операційні, рольові, сюжетні, ігри-змагання.

В імітаційних іграх під час заняття імітується діяльність організацій, подій, конкретна робота людей (журналіст, політик, еколог та ін.), обстановка, умови, в яких відбувається подія. Сценарій імітаційної гри містить сюжет події, опис структури та призначення імітованих об’єктів. Прикладом може бути урок-мандрівка, урок-екскурсія тощо.

Операційні ігри допомагають відпрацювати виконання конкретних специфічних операцій (методику проведення дискусії, конференції, бесіди, диспуту). В операційних іграх моделюється процес діяльності. Вони проходять в умовах, що імітують реальну обстановку (урок-розслідування, урок-суд).

У рольових іграх відпрацьовується тактика поведінки, дій, виконання функцій. Між учасниками розподіляються ролі з обов’язковим змістом відповідно до проблемної ситуації, винесеної на обговорення. Для проведення таких ігор доцільно використовувати такі типи нестандартних уроків: урок-КВК, урок- подорож, урок-казка, урок-композиція.

Усі навчальні ігри, активізуючи увагу, підвищуючи інтерес до вивчення предмета, мають спільні вимоги до проведення: коли гра вже почалася, ніхто не має права втручатися й змінювати її хід (лише корегує дії учасників, якщо вони змінюють мету гри), наприкінці кожної гри мета аналізується та обговорюється, констатуються результати, оцінюються (словесно) результати.

Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компоненти:

·     спонукальний (потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання брати участь у грі);

·     орієнтувальний (вибір засобів і способів ігрової діяльності);

·     виконавчий (дії, операції, які надають можливості реалізувати ігрову мету);

·     контрольно-оцінювальний (коригування та стимулювання активності в ігровій діяльності).